Лесі Українці - 155

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) —  геніальна поетеса, драматург, перекладачка, фольклористка та громадська діячка. Вона народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському в родині, де панував культ слова та свободи. Її батько, Петро Косач, був освіченим юристом, а мати — відома письменниця Олена Пчілка — зробила все, щоб діти виросли в українському мовному та культурному середовищі.
Життя Лесі було позначене трагічним протистоянням: у віці 10 років після святкування Водохреща вона застудилася, що переросло у важку й невиліковну на той час хворобу — туберкульоз кісток. Через недугу дівчина не могла відвідувати школу, проте завдяки неймовірній силі волі та сприянню родини здобула блискучу самоосвіту. Вона вільно володіла понад десятьма мовами, знала світову історію та філософію.
Творчий шлях розпочався дуже рано. Вже у 1884 році на сторінках львівського часопису «Зоря» з'явилися її перші вірші «Конвалія» та «Сафо». Ці юнацькі спроби згодом лягли в основу збірки «На крилах пісень» (1893), яка миттєво принесла авторці визнання критики та любов читачів.
З кінця 1880-х років Леся переважно живе в Києві, де стає душею молодіжного літературного гуртка «Плеяда». Це був час активного інтелектуального пошуку: вона працювала над перекладами Гейне, Міцкевича, Гомера, Шекспіра та Байрона, прагнучи вивести українську літературу на загальноєвропейський рівень. Її власний голос міцнішав, що засвідчили наступні збірки — «Думи і мрії» (1899) та «Відгуки» (1902).
Через свої переконання та активну позицію з 1893 року письменниця перебувала під таємним наглядом поліції. Як «співачка досвітніх вогнів», вона захоплено вітала визвольні рухи початку XX століття. Її поезії «Мріє, не зрадь!» та «Пісні про волю» стали маніфестами віри у краще майбутнє народу. Попри виснажливі поїздки на лікування до Єгипту, Грузії та Криму, Леся продовжувала творити шедеври інтелектуальної драми, такі як «Кассандра», «Камінний господар» та безсмертна «Лісова пісня».
Леся була не лише майстром слова, а й обдарованою піаністкою. Якби не хвороба рук, світ міг би знати її як видатну музикантку. Проте «тридцятилітня війна» з болем лише загострила її неоромантичне світовідчуття.
Життєвий шлях письменниці обірвався на самому злеті творчих сил. 1 серпня 1913 року у грузинському містечку Сурамі Леся Українка відійшла у вічність у віці 42 років. Її тіло перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Вона залишила по собі спадщину, в якій громадянська мужність органічно поєдналася з найтоншим ліризмом, назавжди ставши символом незламності українського духу.