Читаємо своє

Сучасна українська література - це не просто книги, це дзеркало нашого сьогодення, де переплітаються біль, надія, гумор та незламність. Сьогодні читання «свого» стало способом самоідентифікації та підтримки культурного фронту.

Сучасна українська література - дзеркало, у якому ми намагаємося відшукати відповіді на найскладніші питання сучасності.

Сучасна українська література - відверта, іноді болюча, але завжди щира - відкриває перед читачем нові горизонти.

Кожна нова українська книга - це маленька перемога світла над темрявою. Ми читаємо, щоб знаходити відповіді, щоб відчувати підтримку і щоб просто насолоджуватися неймовірною мелодикою сучасної мови. Читати нову українську літературу сьогодні - це не просто модно, це життєво необхідно.

Дмитро Крапивенко. Усе на три літери

Глибока збірка есеїв українського журналіста та військовослужбовця Дмитра Крапивенка. Кожен текст - це яскравий фрагмент реального армійського щодення, закодований у трилітерних абревіатурах: ТЦК, ЗРВ, НАП, ПТЗ, КСП, Тил, Мат… За цими буквами - біль втрат, крихкі миті гумору, щоденні виклики та сила духу, що не дає зламатися. Без прикрас і пафосу, автор розповідає про те, що болить і надихає: втому й готовність тримати оборону, щирі розмови в бліндажах, спогади про рідний дім і тих, хто вже не поруч.

Ця книга - хроніка війни не зовнішньої, а внутрішньої: про трансформацію особистості під тиском обставин. Це виклик суспільству: пам’ятати й чути, не відвертатися, а підтримувати. Голос, який нагадує, що за кожною цифрою й літерами стоять людські долі, наші спільні переживання і непростий шлях до перемоги.

Василь Шкляр. Рік Шершня

Загадковий незнайомець телефонує до письменника з пропозицією показати йому загублену скарбову печеру, де колись зустрічалися гетьман Мазепа та шведський король Карл ХІІ. Заінтригований автор вирушає в дорогу, де зрештою знаходить неймовірний скарб: сучасний партизан передає йому давній рукопис спогадів свого діда про повстанську боротьбу проти московських окупантів у 20-х роках минулого століття.

Колишнє й сучасне сплітається в містичний клубок, де ми побачимо реінкарнацію тодішніх повстанців у їхніх онуках і правнуках. Але це, як завжди в романах Василя Шкляра, реальна містика, де навіть за таємницями несамовитого кохання стоїть пронизлива правда, якої не вигадаєш.

Христина Лукащук. Насіння кмину

Це історія про пошуки себе і сміливість бути чесною із собою. Одного дня тобі приходить повідомлення в месенджер від незнайомого чоловіка, і твій світ миттєво перевертається з ніг на голову. Виявляється, ти знала його й заглядалася ще підліткою, коли ви чекали автобус. Лише ніколи не наважувалася заговорити. А що, коли в розмові з тепер не таким уже й незнайомим чоловіком ти дізнаєшся щось особливе? Правду про себе, наприклад. Тепер постає єдине питання: що з тією правдою робити? Готового рецепту бути собою не існує. А якщо додати дрібку солі, менше цукру, насіння кмину? Чи вистачить героїні сміливості пробувати, помилятись, шукати далі, аби повернути в життя надію, зробити його чесним, насиченим, справжнім?

Ярина Сенчишин. Упертюх і Дикунка

Роман "Упертюх і дикунка" - це виняткове літературне явище у світі сучасної української прози. Ця книга занурює читача у глибини людської свідомості, спогадів та пошуку власної ідентичності. Письменниця створює складний, сновидний текст, що більше нагадує внутрішній монолог, ніж традиційний сюжет.

У центрі оповіді - діалог між двома персонажами: Упертюхом і Дикункою. Їхня розмова перетворюється на мандрівку пам’яттю, де стираються межі між реальністю, снами та переживаним болем. Дикунка виступає своєрідною провідницею в лабіринті внутрішніх емоцій, дитинства, хвороб, самотності та внутрішніх перемог.

Вітальна сила, закладена в цьому творі, може мати несподіваний психотерапевтичний ефект особливого естетичного й енергетичного впливу на читача.

Ніна Кур'ята. Дзвінка

«У вас така гарна українська мова – ви, мабуть, зі Львова?» – цю фразу головна героїня дебютного роману Ніни Кур’яти «Дзвінка» чутиме безліч разів. І постійно долатиме чужі стереотипи стосовно себе і своїх земляків з українського Півдня.

Ця книга про те, як це - народитися українкою в СРСР, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім – упередженість земляків з інших регіонів. Створити та втримати власну ідентичність Дзвінці допомагає сім’я – саме родинні історії та сімейне виховання сіють в ній зерна сумніву стосовно того, а чи варто вірити тому, що говорять у школі, пишуть в газетах і «брешуть» по телевізору...

Таня Поставна. Острів каштанів

Глибоко в Дніпрі під недобудованим мостом впала церква. Вона здійняла над Києвом страшне цунамі, яке потрощило вщент місто, але дало шанс усім почати спочатку. Ярчик після від’їзду мами та несподіваного повернення батька переїжджає жити на Труханів острів. Ніна, коли вкотре восени загострилися хронічні хвороби, бачить дивні видіння у столичних вітринах. Артем і Зоя зустрічають у супермаркеті тигра, що розгулює там поміж зубними пастами і станками для гоління. І ще сніг. Котрий неочікувано випав посеред вересня.

Це історія про незнайомих людей, об’єднаних спільною катастрофою і спільною пам’яттю. А може, це просто історія про один дуже дивний вересень у житті міста, яке потім почали називати островом каштанів.

Кирило Половінко. Лімб. Місце загублених душ

Середина 2000-х, місто-мільйонник на сході України. Минуло тринадцять років, відколи Кирило був тут востаннє. Але це місце зовсім не змінилося і, здається, чекало на нього - райони і далі поділені між бандами, а нічні вулиці наповнені тишею й страхом, які вгамувати здатний дешевий алкоголь, наркотики або «махач». Старі друзі, місцевий дільничний, афера з квартирою матері, «дворові методи» розв'язання конфліктів і зваблива сестра кримінального авторитета все глибше вплутують Кирила у павутину місцевих інтриг. Темрява навколо густішає, в’язкі спогади перекривають кисень і змикаються у зашморг.

Поклик "Лімбу", що жадає нової душі, неможливо заглушити ні алкоголем, ні болем, ні, навіть смертю, і щоб врятуватися доведеться здолати найпотужнішого ворога - власне минуле.