Олена Теліга - 120
Поетеса, публіцистка та яскрава діячка українського визвольного руху Олена Теліга (у дівоцтві — Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року. Дитячі роки минули за межами України, а згодом її життєвий шлях привів до українського національного середовища, де сформувалися її світогляд, творчість і незламна громадянська позиція.
У 1917 році Шовгенови перебираються до Києва, де батько Олени став міністром уряду УНР. Після поразки української революції батько опинився в еміграції, а у 1922 році до Чехословаччини виїхала й Олена з матір'ю.
У 1925 році, склавши іспити на атестат зрілості екстерном, Олена вступила на історико-філологічне відділення Українського вищого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі.
Проте дівчину вабили не лише мудрі лекції та тиша бібліотек. Вона обожнювала вільні дискусії, гамірні товариства й танці. Нею захоплювалися багато чоловіків, але своє серце вона віддала лише одному — кубанському козакові, бандуристу Михайлу Телізі. Знайшовши одне одного в еміграції, вони обвінчалися і не розлучалися вже ніколи, навіть у хвилину смерті.
З початком Другої світової війни Олена Теліга у складі похідних груп ОУН (мельниківців) повернулася до окупованого нацистами Києва. Вона тісно співпрацювала з Олегом Ольжичем, підтримуючи його культурницьку програму з відродження незалежної України. У Києві поетеса очолила Спілку українських письменників та редагувала щотижневий літературно-мистецький журнал «Літаври».
Через трагічну долю Олена Теліга залишила по собі невеликий, але неймовірно потужний спадок: усього 36 поезій, а також низку публіцистичних і літературознавчих статей. Більша частина її рукописів була безповоротно втрачена.
У лютому 1942 року через принципову проукраїнську позицію та відмову співпрацювати з окупаційним режимом Олена Теліга була заарештована гестапо.
21 лютого 1942 року поетесу разом із чоловіком Михайлом та побратимами розстріляли у Бабиному Яру. До останньої секунди Олена залишалася мужньою. На стіні камери вона залишила свій останній автограф — намальований тризуб і напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
Вона відійшла у вічність як справжня героїня, свідомо обравши, за власними ж словами, «гарячу смерть, не зимне умирання».
Проте дівчину вабили не лише мудрі лекції та тиша бібліотек. Вона обожнювала вільні дискусії, гамірні товариства й танці. Нею захоплювалися багато чоловіків, але своє серце вона віддала лише одному — кубанському козакові, бандуристу Михайлу Телізі. Знайшовши одне одного в еміграції, вони обвінчалися і не розлучалися вже ніколи, навіть у хвилину смерті.
З початком Другої світової війни Олена Теліга у складі похідних груп ОУН (мельниківців) повернулася до окупованого нацистами Києва. Вона тісно співпрацювала з Олегом Ольжичем, підтримуючи його культурницьку програму з відродження незалежної України. У Києві поетеса очолила Спілку українських письменників та редагувала щотижневий літературно-мистецький журнал «Літаври».
Через трагічну долю Олена Теліга залишила по собі невеликий, але неймовірно потужний спадок: усього 36 поезій, а також низку публіцистичних і літературознавчих статей. Більша частина її рукописів була безповоротно втрачена.
У лютому 1942 року через принципову проукраїнську позицію та відмову співпрацювати з окупаційним режимом Олена Теліга була заарештована гестапо.
21 лютого 1942 року поетесу разом із чоловіком Михайлом та побратимами розстріляли у Бабиному Яру. До останньої секунди Олена залишалася мужньою. На стіні камери вона залишила свій останній автограф — намальований тризуб і напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
Вона відійшла у вічність як справжня героїня, свідомо обравши, за власними ж словами, «гарячу смерть, не зимне умирання».
Коментарі
Дописати коментар