"Велике кохання і жорстка зрада: Марусі Чурай - 395"

     Маруся Чурай — відома народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 року в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через вільнолюбну, горду натуру батько  Марусі втік на Січ, брав участь у багатьох повстаннях  проти поляків . Якось у бою  він потрапив у полон і був страчений. В Україні Гордій Чурай вважається народним героєм, оспіваний у думах.

       Маруся виростала з матір'ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки  дару дівчини складати  чудові пісні. Чураївна  володіла рідкісним голосом і за короткий час  її пісні співала  вся Україна.  У  Марусю  був закоханий козак — Іван Іскра, а вона полюбила іншого — Грицька Бобренка, якого мати мріяла оженити на Галі Вешняк, дочці впливового і заможного осавула. Незважаючи на любов до Марусі, хлопець підкорився неньчиній волі. Життя дівчини стало нестерпним, вона  намагалася навіть накласти на себе руки, але її врятували. Зустрівши Гриця на вечорниці, Маруся покликала його до себе і дала випити смертельний напій, як у пісні співала:

Нехай же Грицько двох не кохає!

Нехай він не буде ні тій, ні мені,

Нехай дістанеться сирій землиці.

     Маруся не приховувала свого злочину і її засудили до страти. Під час виконання смертного вироку в Полтаві з’явився благородний вершник Іскра з універсалом Богдана Хмельницького про помилування дівчини у зв'язку з ратними подвигами її батька Чурая і   за чудові  пісні, які вона складала. Але душа дівчини відтоді вже перестала співати. Через рік 28-літньою вона померла в одному з жіночих монастирів, страждаючи на сухоти.

    Перу Марусі належить  козацький гімн «Засвіт встали козаченьки». Вважають, що вона написала його, коли чекала чотири роки    Гриця з війни.  

     Чурай приписують понад 20 пісень, серед них — відому «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», яку можна вважати біографічною. Слід додати, що жодна з пісень не мала такого впливу на українську літературу, як ця. Чи можливо  порівнювати героїню пісні  з  її творчістю?  У матеріалах козацького законодавства XV–XVII століть знайшовся текст вироку полтавській піснетворці. Це на сьогодні єдиний документ, що доводить історичність особи Марусі Чурай.                Марусю Чурай оспівують письменники, які

спираються на емоції й народні перекази, а не на документи. Сюжет «Гриця» став основою для таких романів, як  «Чарівниця» Л. Боровиковського, «Розмай»

С.Руданського,   М. Старицького «Ой не ходи, Грицю». Про трагічну  історію Марусі нагадує і  О. Кобилянська в пронизливій  повісті  «У неділю рано зілля копала».  Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України постає у романі в віршах нашої сучасниці Ліни Костенко. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни.

    Народна пам'ять зберегла в кожному регіоні України  свою Марусю Чурай, а спроби дівчат привернути до себе юнаків за допомогою чаклування і чар–зілля найчастіше призводили до трагічних наслідків. Залишилися Марусині пісні, народжені від любові та мук, ними можна виспівати душу в біді й у радості:

Тим паче зараз, як така розруха,

Тим паче зараз, при такій війні, –

Що помагає не вгашати духа, 

Як не співцями створені пісні?

                  ("Маруся Чурай" Л. Костенко).